Пещера тысячеголовая на Чатыр-даге

Пещера Тысячеголовая (Бинбаш-Коба) — это карстовая пещера, расположенная на нижнем плато Чатыр-дага. Когда-то пещера была украшена сталактитами и сталагмитами. Сегодня о былом величии пещеры Тысячеголовой свидетельствуют «пеньки» и обломки сталактитов, покрывающих пол. Полукруглый зал пещеры украшен каскадными натеками, напоминающими водопады, и массивными колоннами, подпирающими свод. Свое название пещера получила потому, что в ней было найдено множество человеческих костей. Археологические исследования позволяют предположить, что в пещере находился средневековый могильник или святилище культа, связанного с человеческими жертвоприношениями.

Из всех горных великанов Крыма самый величественный — Чатыр-даг. Гордо вознес он свою вершину над степью, долинами, горными хребтами, берегом моря. Откуда ни посмотришь, кажется, будто гигантский шатер поставлен на поверхность полуострова.

В недрах горы скрыты подземные дворцы. Тому, кто проникает сюда по извилистым ходам, кажется при неверном свете фонарей и свечей, что каменные стены и потолки чудесно убраны лепными украшениями и хрусталем. Словно чей-то волшебный резец потрудился тут.

Местами сталактитовые украшения стен напоминают изящнейшее кружево самого причудливого рисунка. Кое-где с арок, разделяющих залы, свешиваются драпировки с густой бахромой из длинных и тонких сосулек сталактитов. На них дрожат и серебрятся прозрачные капли воды, просачивающиеся сквозь толщу горы и звонко падающие с высоты на сырой пол подземелья. Пламя свечей переливается миллионами блесток в этих трепещущих каплях, и кажется, будто бахрома состоит из алмазных нитей. В неровно колеблющемся свете по стенам ползут причудливые тени.

Много тайн хранят эти глубокие пещеры, много преданий связано с ними. Вот одно такое предание.

Было страшное время, когда на полуостров грянули дикие кочевники-завоеватели. Они разоряли города и селения, убивали жителей, порабощали их.

Спасая свою жизнь, жители уходили в леса и горы и скрывались там, в укромных местах,

Нападению кочевников подверглось и население цветущей Алуштинской долины. Большая группа поселян поднялась на Чатыр-даг и поспешила спрятаться в одной из пещер. Она была очень удобна. Утесы и каменные глыбы, густой кустарник и деревья прикрывали вход — незаметную узкую щель. Дальше шла длинная, извилистая нора, по ней человек мог проникнуть в пещеру только ползком. Затем ход расширялся и приводил в обширное помещение, способное вместить множество людей. В этом убежище можно было считать себя в безопасности.

В кустах у входа беглецы выставили стражу, чтобы враг не мог подойти незамеченным к пещере.

Боясь попасть в руки кочевников, люди редко выходили из пещеры. Вскоре они стали терпеть мучения от голода и особенно от жажды. Вода, которую по каплям собирали со стен, не могла напоить массу людей.

Тогда одна смелая девушка решила найти источник где-либо вне пещеры. Однажды лунной ночью она вышла наружу и неподалеку от убежища нашла меж бесплодных скал небольшую полянку, заросшую чудесными цветами. Среди цветов скрывался родник с кристально чистой водой.

За водой к роднику нельзя было послать много людей: может быть, поблизости притаились вражеские лазутчики, К источнику по ночам ходила только девушка, набирала полные сосуды воды и относила их в пещеру.

— Если я попаду в руки врагов, — говорила девушка, — я буду молчать, как эти скалы, пусть даже меня разорвут на куски…

Любовались смелой самоотверженной девушкой седые утесы, зеленые деревья, шелковистая травка просилась ей под ноги, чудесные цветы шептали: «Мы украсим твой путь, храбрая девушка».

И там, где ступали ее ноги, где падали на землю из сосудов капли воды, — вырастали цветы дивной красоты…

Между тем отряд кочевников пришел на нижнее плато Чатыр-дага. Стали вести поиски беглецов, однако убежища их не находили.

Но вот кто-то из воинов увидел цепочку ярких цветов, пролегшую от родника куда-то в заросли, к нагромождению каменных глыб. Пошли вражеские воины по этой цепочке и заметили вход в пещеру, увидели следы многих людей на влажной земле у входа. Догадался предводитель отряда, где скрываются беглецы.

Жестоки были завоеватели, никого не привыкли они щадить, Велел предводитель отряда набрать побольше хвороста и сухой травы. Завалили воины выход из пещеры, развели огонь. А второго выхода не было. Потек внутрь густой удушливый дым, и погибли от него в страшных мучениях все беглецы — мужчины, женщины и дети…

Многими десятилетиями позже зашли какие-то смельчаки в эту пещеру-могилу и увидели, что весь ее пол покрыт людскими костями, черепа погибших смотрели на смельчаков темными пустыми глазницами.

Не было уже в те дни и чудесных цветов: их вытоптали кони кочевников. Иссяк родник: даже вода ушла в глубь земли от жестоких завоевателей.

Люди, побывавшие в пещере-могиле, потрясенные, спустились в долину и поведали всем об увиденном.

Народная молва исчисляет погибших в тысячу человек, отчего и названа пещера Тысячеголовой.

crimea .com/wp-content/images/ua.gif" alt="українська мова" width="16" height="11" />

---українська мова---

Печера Тисячоголова на Чатир-Дазі

Печера Тисячоголова (Бінбаш-Коба) - це карстова печера, розташована на нижньому плато Чатир-Дагу. Колись печера була прикрашена сталактитами і сталагмітами. Сьогодні про колишню велич печери Тисячоголовою свідчать «пеньки» і уламки сталактитів, що покривають підлогу. Напівкруглий зал печери прикрашений каскадними натіканнями, нагадують водоспади, і масивними колонами, що підпирають склепіння. Свою назву печера отримала тому, що в ній було знайдено багато людських кісток. Археологічні дослідження дозволяють припустити, що в печері знаходився середньовічний могильник або святилище культу, пов'язаного з людськими жертвопринесеннями.

З усіх гірських велетнів Криму найвеличніший - Чатир-даг. Гордо підніс він свою вершину над степом, долинами, гірськими хребтами, берегом моря. Звідки не подивишся, здається, ніби гігантський намет поставлений на поверхню півострова.

У надрах гори приховані підземні палаци. Тому, хто проникає сюди по звивистих ходах, здається при невірному світлі ліхтарів та свічок, що кам'яні стіни і стелі чудово прибрані ліпними прикрасами і кришталем. Немов чийсь чарівний різець потрудився тут.

Місцями сталактитові прикраси стін нагадують витончені мереживо самого химерного малюнка. Де-не-де з арок, що поділяють зали, звішуються драпірування з густою бахромою з довгих і тонких бурульок сталактитів. На них тремтять і срібляться прозорі краплі води, просочуються крізь товщу гори і дзвінко падають з висоти на сирій підлогу підземелля. Полум'я свічок переливається мільйонами блискіток у цих тріпотливих краплях, і здається, ніби бахрома складається з алмазних ниток. У нерівно хиткому світлі по стінах повзуть химерні тіні.

Багато таємниць зберігають ці глибокі печери, багато переказів пов'язано з ними. Ось один такий переказ.

Був страшний час, коли на півострів гримнули дикі кочівники-завойовники. Вони розоряли міста і селища, вбивали жителів, поневолювали їх.

Рятуючи своє життя, жителі йшли в ліси і гори і ховалися там, в затишних місцях,

Нападу кочівників піддалося і населення квітучої Алуштинської долини. Велика група поселян піднялася на Чатир-даг і поспішила сховатися в одній з печер. Вона була дуже зручна. Кручі і кам'яні брили, густий чагарник та дерева прикривали вхід - непомітну вузьку щілину. Далі йшла довга, звивиста нора, по ній людина могла проникнути в печеру тільки поповзом. Потім хід розширювався і приводив у велике приміщення, здатне вмістити багато людей. У цьому притулку можна було вважати себе в безпеці.

У кущах біля входу втікачі виставили варту, щоб ворог не міг підійти непоміченим до печери.

Боячись потрапити до рук кочівників, люди рідко виходили з печери. Незабаром вони стали терпіти муки від голоду і особливо від спраги. Вода, яку по краплях збирали зі стін, не могла напоїти масу людей.

Тоді одна смілива дівчина вирішила знайти джерело де-небудь поза печери. Однієї місячної ночі вона вийшла назовні і неподалік від притулку знайшла між безплідних скель невелику галявину, зарослу чудовими квітами. Серед квітів переховувався джерело з кришталево чистою водою.

За водою до джерела не можна було послати багато людей: може бути, поблизу причаїлися ворожі лазутчики, До джерела ночами ходила тільки дівчина, набирала повні судини води і відносила їх до печери.

- Якщо я потраплю до рук ворогів, - говорила дівчина, - я буду мовчати, як ці скелі, нехай навіть мене розірвуть на шматки ...

Милувалися сміливою самовідданої дівчиною сиві кручі, зелені дерева, шовковиста травичка просилася їй під ноги, чудові квіти шепотіли: «Ми прикрасимо твій шлях, хоробра дівчина».

І там, де ступали її ноги, де падали на землю з судин краплі води, - виростали квіти чудової краси ...

Тим часом загін кочівників прийшов на нижнє плато Чатир-Дагу. Стали вести пошуки втікачів, проте притулку їх не знаходили.

Але ось хтось з воїнів побачив ланцюжок яскравих кольорів, що проліг від джерела кудись у зарості, до нагромадження кам'яних брил. Пішли ворожі вояки по цьому ланцюжку й помітили вхід до печери, побачили сліди багатьох людей на вологій землі біля входу. Здогадався ватажок загону, де ховаються втікачі.

Жорстокі були завойовники, нікого не звикли вони щадити, Велів ватажок загону набрати побільше хмизу та сухої трави. Завалили воїни вихід з печери, розвели вогонь. А другого виходу не було. Потік всередину густий задушливий дим, і загинули від нього у страшних муках всі втікачі - чоловіки, жінки і діти ...

Багатьма десятиліттями пізніше зайшли якісь сміливці в цю печеру-могилу і побачили, що весь її підлога покрита людськими кістками, черепа загиблих дивилися на сміливців темними порожніми очницями.

Не було вже в ті дні і чудових квітів: їх витоптали коні кочівників. Вичерпався джерело: навіть вода пішла в глиб землі від жорстоких завойовників.

Люди, що побували в печері-могилі, вражені, спустилися в долину і повідали всім про побачене.

Народна поголоска обчислює загиблих в тисячу чоловік, від чого і названа печера Тисячоголовою.