О семи колодезях

Семь Колодезей — название посёлка на Керченском полуострове.
Юго-западная часть Керченского полуострова бедна водой. Еще недавно воду здесь добывали с большим трудом. Однако в результате изысканий в районе Семи Колодезей найдены источники хорошей пресной воды, а также вода сюда поступает по Северо-Крымскому каналу. Сегодня на некогда пустынных склонах густо растёт молодой лес.

Жили когда-то в безводной керченской степи три чабана — отец и два сына.

Весной, когда шли дожди, степь оживала, овраги и долины наполнялись живительной влагой, ярко зеленели растения и тянулись к ласковому солнцу, пели птицы, радовались люди.

Но вот выше и выше поднималось солнце, всё жарче и жарче становились его лучи — наступало знойное лето с беспощадными суховеями. Тогда испарялась влага, высыхала и трескалась земля.

Тогда умирали пожелтевшие растения:

— Пить!

Улетали прочь птицы:

— Пить!

В отчаяние приходили люди:

— Пить!

Однажды в небывало засушливое лето, когда запасы воды закончились, сидели чабаны в степи, словно скифские бабы, угрюмые и молчаливые. Надвигалась беда. Что делать? На север пойдёшь — море увидишь, на юг пойдёшь — тоже к морю попадёшь, везде вода. Но попробуй напиться её: солёная, горькая, к жизни непригодная.

— Не бывает так, чтобы под землёй не текла вода, — задумчиво проговорил отец. — Течёт она так, как течёт кровь в живом теле. И чтобы увидеть её, надо вырыть колодец.

— Что ты, отец, выдумываешь, — отозвались сыновья. — Если бы под землей была вода, она сама бы нашла ход на поверхность.

— Не всё само делается, — ответил отец, — Иногда и руки надобно приложить. Берите лопаты!

Чабаны сняли круг порыжевшего дёрна и врубились лопатами в щебенистую глину. Ни пылающее в бледном, выцветшем небе солнце, ни острая жажда не остановили людей. Гора красноватого грунта росла и росла, яма в толще земли углублялась и углублялась.

К вечеру чабаны врубились в землю почти в два человеческих роста, но воды не увидели. Не увидели они её и на второй вечер, на третий, на пятый, на седьмой…

— Ты, отец, плохое развлечение для нас выдумал, — начали роптать сыновья, — от работы жажда усиливается, а воды всё нет и нет.

— Не ради развлечения мы работаем, дети, а ради жизни на этой земле, — возразил уставшим голосом отец. Не смотря на преклонные годы свои, он работал не меньше сыновей. — Я верю в то, что вода под землей есть, я слышу её. Значит, мы не там копаем, где нужно, значит, надо копать в другом месте…

И чабаны начали рыть второй колодец. Но и за следующие семь дней они не докопались до воды.

За вторым появился третий колодец, потом четвертый, пятый, шестой. И ни в одном из них не было воды.

Роя седьмой колодец, отец и сыновья были настолько измучены, что даже не разговаривали между собой, а молча долбили и долбили сухую крымскую землю. Вечером они падали на комья глины, будто мёртвые. И только утренняя роса освежала их, и они снова брались за лопаты.

В последнюю ночь старый чабан уже не в силах был вылезти из колодца, откуда он подавал грунт наверх, и остался в нём ночевать. Подложив кулак под голову, он сразу же задремал.

И видит старик хороший сон. Ему снится вода. Чистая, прохладная, она наполнила все семь колодезей и разлилась по степи шумливыми ручьями. Ожила напоенная водой крымская степь, запела тысячами птичьих голосов. Сыновья, обливая друг друга водой, смеются, приговаривая:

— А прав был наш отец!

Проснулся ночью старый чабан, пошарил вокруг себя рукой, и лицо его просияло; земля была мокрая. «Близко вода! — подумал старик. — Завтра её увидят сыновья, вот обрадуются!.. Теперь и поспать можно со спокойной душой». И чабан уснул крепким, глубоким сном.

Назавтра один из сыновей опустил в колодец ведро, чтобы отец наполнил его грунтом. Но странно: ведро не ударилось о твёрдое дно, а плюхнулось на что-то упругое. Заглянул сын в колодец и увидел там небо и своё отражение.

— Вода!!! — что есть мочи закричал он.

Подбежал его брат, тоже заглянул в колодец и тоже закричал на всю степь:

— Вода!

Бросились братья ко второму колодцу, к третьему, к четвёртому — в них тоже была вода, Что за чудо? Все семь колодезей были наполнены чистой, прохладной водой.

И показалось молодым чабанам, что всё вокруг изменилось, повеселело. И солнце перестало так немилосердно жечь, и небо стало более голубым, приветливым, и подул свежий ветер, так что стало легче дышать.

— А где же наш отец? — удивились братья.

Они долго ходили по степи и звали отца.

Но тот не откликался.

Так до сих пор и не знают, куда исчез старый чабан. Люди говорят, что он превратился в родник, который и наполнил все семь колодезей живительной водой.

crimea .com/wp-content/images/ua.gif" alt="українська мова" width="16" height="11" />

---українська мова---

Про сім Колодязях




Сім Колодязів - назва селища на Керченському півострові.
Південно-західна частина Керченського півострова бідна водою. Ще недавно воду тут добували з великими труднощами. Проте в результаті досліджень в районі Семи Колодязів знайдено джерела гарною прісної води, а також вода сюди надходить по Північно-Кримському каналу. Сьогодні на колись пустельних схилах густо росте молодий ліс.

Жили колись у безводній керченської степу три чабана - батько та два сини.

Навесні, коли йшли дощі, степ оживала, яри і долини наповнювалися цілющою вологою, яскраво зеленіли рослини і тяглися до ласкавого сонця, співали птахи, раділи люди.

Але ось вище і вище піднімалося сонце, все гарячіше і жарче ставали його промені - наступало спекотне літо з нещадними суховіями. Тоді випаровувалася волога, висихала і тріскалася земля.

Тоді вмирали пожовклі рослини:

- Пити!

Летіли геть птиці:

- Пити!

У розпач приходили люди:

- Пити!

Одного разу в небувало посушливе літо, коли запаси води закінчилися, сиділи чабани в степу, як скіфські баби, похмурі й мовчазні. Насувалася біда. Що робити? На північ підеш - море побачиш, на південь підеш - теж до моря потрапиш, всюди вода. Але спробуй напитися її: солона, гірка, до життя непридатна.

- Не буває так, щоб під землею не текла вода, - задумливо мовив батько. - Тече вона так, як тече кров у живому тілі. І щоб побачити її, треба вирити колодязь.

- Що ти, батько, вигадуєш, - відгукнулися сини. - Якщо б під землею була вода, вона сама б знайшла хід на поверхню.

- Не все само робиться, - відповів батько, - Іноді й руки треба докласти. Беріть лопати!

Чабани зняли коло поруділої дерну і врубилися лопатами в щебенево глину. Ні палаюче в блідому, вицвілому небі сонце, ні гостра спрага не зупинили людей. Гора червонуватого грунту росла і росла, яма в товщі землі поглиблювалася і поглиблювалася.

До вечора чабани врубилися в землю майже у два людських зрости, але води не побачили. Не побачили вони її і на другий вечір, на третій, на п'ятий, на сьомий ...

- Ти, батько, погане розвага для нас вигадав, - почали нарікати сини, - від роботи спрага посилюється, а води все нема й нема.

- Не заради розваги ми працюємо, діти, а заради життя на цій землі, - заперечив втомленим голосом батько. Не дивлячись на похилі роки свої, він працював не менше синів. - Я вірю в те, що вода під землею є, я чую її. Значить, ми не там копаємо, де треба, значить, треба копати в іншому місці ...

І чабани почали рити другу криницю. Але і за наступні сім днів вони не докопалися до води.

За другим з'явився третій колодязь, а четвертий, п'ятий, шостий. І ні в одному з них не було води.

Роя сьомий колодязь, батько й сини були настільки змучені, що навіть не розмовляли між собою, а мовчки довбали і довбали суху кримську землю. Увечері вони падали на грудки глини, ніби мертві. І тільки ранкова роса освіжала їх, і вони знову бралися за лопати.

В останню ніч старий чабан вже не в силах був вилізти з колодязя, звідки він подавав грунт нагору, і залишився в ньому ночувати. Підклавши кулак під голову, він відразу ж задрімав.

І бачить старий хороший сон. Йому сниться вода. Чиста, прохолодна, вона наповнила всі сім колодязів і розлилася по степу галасливими струмками. Ожила напоєна водою кримська степ, заспівала тисячами пташиних голосів. Сини, обливаючи одне одного водою, сміються, примовляючи:

- А правий був наш батько!

Прокинувся вночі старий чабан, понишпорив навколо себе рукою, і обличчя його засяяло; земля була мокра. «Близько вода! - Подумав старий. - Завтра її побачать сини, ось зрадіють! .. Тепер і поспати можна зі спокійною душею ». І чабан заснув міцним, глибоким сном.

Назавтра один із синів опустив у криницю відро, щоб батько наповнив його грунтом. Але дивно: відро не вдарилася об тверде дно, а плюхнувся на щось пружне. Заглянув син у колодязь і побачив там небо і своє відображення.

- Вода! - Що є сили закричав він.

Підбіг його брат, теж заглянув у колодязь і теж закричав на весь степ:

- Вода!

Кинулися брати до другого колодязя, до третього, до четвертого - в них теж була вода, Що за диво? Всі сім колодязів були наповнені чистою, прохолодною водою.

І здалося молодим чабанам, що всі навколо змінилося, повеселішало. І сонце перестало так немилосердно палити, і небо стало більш блакитним, привітним, і подув свіжий вітер, так що стало легше дихати.

- А де ж наш батько? - Здивувалися брати.

Вони довго ходили по степу і звали батька.

Але той не відгукувався.

Так до цих пір і не знають, куди зник старий чабан. Люди кажуть, що він перетворився на джерело, який і наповнив всі сім колодязів цілющої водою.